Оригінальний текст мовою турецька з рядковим перекладом. Увімкніть або вимкніть переклад за допомогою прапорця.
Korkma! Sönmez bu şafaklarda yüzen al sancak;
Не бійся! Цей червоний стяг, що пливе в цих світанках, не згасне;
Sönmeden yurdumun üstünde tüten en son ocak.
Поки не згасне останнє вогнище, що димить над моєю батьківщиною.
O benim milletimin yıldızıdır, parlayacak!
То зірка мого народу, вона засяє!
O benimdir, o benim milletimindir ancak!
Вона моя, вона лише мого народу!
Çatma kurban olayım, çehreni ey nazlı hilâl;
Не хмурся, благаю тебе, о ніжний півмісяцю;
Kahraman ırkıma bir gül… Ne bu şiddet, bu celâl?
Усмішка для мого героїчного роду… Що за жорстокість, що за гнів?
Sana olmaz dökülen kanlarımız sonra helâl;
Пролита за тебе наша кров потім не буде дозволеною;
Hakkıdır Hakk’a tapan, milletimin istiklâl.
Право тих, хто поклоняється Богові, — незалежність мого народу.
Ben ezelden beridir hür yaşadım, hür yaşarım.
Я споконвіку жив вільно, живу вільно.
Hangi çılgın bana zincir vuracakmış? Şaşarım!
Який божевільний надів би на мене кайдани? Дивуюся!
Kükremiş sel gibiyim: Bendimi çiğner, aşarım.
Я мов розбурхана повінь: топчу греблю й прориваюся далі.
Yırtarım dağları, enginlere sığmam, taşarım.
Я роздираю гори, не вміщаюся в безмежжі, переливаюся.
Garb’ın âfâkını sarmışsa çelik zırhlı duvar;
Якщо обрії Заходу обступила стіна сталевих обладунків;
Benim imân dolu göğsüm gibi serhaddim var.
То в мене є кордон, як моя груди, повна віри.
Ulusun, korkma! Nasıl böyle bir îmanı boğar,
Гриміть, не бійся! Як може така віра задушити,
“Medeniyyet!” dediğin tek dişi kalmış canavar?
того монстра, якого ти називаєш «Цивілізацією!», що лишився з одним зубом?
Arkadaş! Yurduma alçakları uğratma sakın;
Друже! Не впускай у мою землю нікчемних;
Siper et gövdeni, dursun bu hayâsızca akın.
Прикрий своїм тілом, хай зупиниться цей безсоромний наступ.
Doğacaktır sana va’dettiği günler Hakk’ın,
На тебе зійдуть дні, які обіцяв Бог,
Kim bilir, belki yarın, belki yarından da yakın.
Хто знає, може, завтра, а може, ще ближче, ніж завтра.
Bastığın yerleri “toprak!” diyerek geçme, tanı!
Не проходь місця, по яких ступаєш, кажучи «земля!», пізнай їх!
Düşün altındaki binlerce kefensiz yatanı.
Подумай про тисячі, що лежать під тобою без савана.
Sen şehîd oğlusun, incitme, yazıktır atanı:
Ти син мученика, не кривдь, це було б боляче для твоїх предків:
Verme, dünyaları alsan da, bu cennet vatanı.
Не віддай, хоч би й світи дістав, цю райську батьківщину.
Kim bu cennet vatanın uğruna olmaz ki fedâ?
Хто ж не пожертвував би собою за цю райську батьківщину?
Şühedâ fışkıracak toprağı sıksan, şühedâ!
Стисни землю — і вирвуться мученики, мученики!
Cânı, cânânı, bütün varımı alsın da Hudâ,
Нехай Бог забере моє життя, кохану, все моє надбання,
Etmesin tek vatanımdan beni dünyâda cüdâ.
Та не розлучить мене в цьому світі з моєю батьківщиною.
Rûhumun senden ilâhî şudur ancak emeli:
Єдине божественне прагнення моєї душі до Тебе таке:
Değmesin ma’bedimin göğsüne nâ-mahrem eli!
Нехай чужа рука не торкнеться грудей мого храму!
Bu ezanlar – ki sehâdetleri dînin temeli –
Ці азани — свідчення яких є основою віри —
Ebedî, yurdumun üstünde benim inlemeli.
Нехай вічно лунають над моєю землею.
O zaman vecd ile bin secde eder – varsa – taşım;
Тоді в екстазі я тисячу разів упаду ниць — якщо буде — на свій камінь;
Her cerîhamdan, İlâhi, boşanır kanlı yaşım;
З кожної моєї рани, о Боже, потечуть криваві сльози;
Fışkırır rûh-i mücerred gibi yerden na’şım!
Моє тіло вирине із землі, мов вільний дух!
O zaman yükselerek Arş’a değer, belki, başım!
Тоді, підносячись, може, моя голова сягне Трону!
Dalgalan sen de şafaklar gibi ey şanlı hilâl!
Хвилюйся й ти, як світанки, о славетний півмісяцю!
Olsun artık dökülen kanlarım hepsi helâl.
Нехай усю пролиту мною кров тепер буде дозволеною.
Ebediyyen sana yok, ırkıma yok izmihlâl:
Навіки для тебе немає загибелі, для мого роду немає загибелі:
Hakkıdır, hür yaşamış, bayrağımın hürriyet;
Право мого стяга, що жив вільно, — це свобода;
Hakkıdır, Hakk’a tapan, milletimin istiklâl.
Право тих, хто поклоняється Богові, — незалежність мого народу.